На
Бойківщині «погодою» часто позначалась ясна, сонячна погода, «негодою» – погана
погода, сльота. Відповідають кліматичним умовам Бойківщини і залежним від них
явищам назви місяців: січень, лютий, марот, цвітень, май, червень, липень,
серпень, вересень, жовтень, листопад[1].
Зиму
називали бойки «ґаздинею»[2],
ідентично на Поділлі йменували – погожою, хазяйською, коли вона була помірно
холодною[3];
гнилою – коли вона була малосніжною, з частими відлигами, а зиму з сильними
морозами, завірюхами називали лютою.
Багато
народних прикмет і завбачень підтверджуються науковими даними. Було помічено,
наприклад, що людина, хвора на ревматизм, з підвищеною нервозністю, хворобою
серця або легенів краще за інших відчуває зміни погоди: «Коли руки або коліна
ломить, буде переміна погоди»; «Здорову людину опівдні знемагає сон – буде дощ» тощо[4].
Таких
прикмет існує багато, і вони надзвичайно різноманітні. В основі їх лежать
спостереження, які велися століттями, і тому прикмети при певних умовах можуть
виявитися вірними. Ці прикмети, звичайно, нічого спільного не мають із
забобонними і помилковими прикметами, частина яких пов’язана з релігійними
віруваннями.
Іноді
намагаються пов'язувати погоду з фазами Місяця, передбачати погоду за зірками. Методика
прогнозу, як правило, не афішувалась: чим більше туману й містики, тим
сильнішим був психологічний ефект прогнозу. Разом із тим у народі здавна
виникли вірні прикмети і завбачення погоди, що передавалися з покоління в
покоління, перевірялись і доповнювались безпосереднім досвідом людей.
Народний
досвід виробив ряд ознак, за якими можна класифікувати народну метеорологію
бойків на групи:
1)
раціональні знання (передбачення погоди);
2)
ірраціональні знання (магічно-обрядові
дії впливу на погоду).
Раціональні
знання утворюють дві підгрупи: прикмети, які дозволяють прогнозувати погоду на
короткий час і прикмети, що дають можливість перебачити погоду на більш
тривалий час.
Перша
підгрупа складає спостереження: за тваринами, рослинами, птахами, комахами; за
фізичними явищами в атмосфері; за астральними символами.
Передбачення погоди на
короткий термін бойки ставили метою прогнозування кількості опадів, зміни температури, напряму
вітру тощо найближчим часом. Традиційні короткотермінові прогнозування, які носять
раціональний характер, продовжують й надалі побутувати у гірських
бойківських селах.
Проте спостерігається деяке зменшення спектру народних погодних спостережень та
завбачень.
Чимало
прикмет виникло завдяки спостереженню за тваринами, птахами, комахами.
Наприклад, «Бджоли перед негодою ховаються, тому що гроза часто несе їм
загибель», «Ластівки літають низько над землею – на дощ», «Кури курчать – на
негоду», «Листя на деревах скручується у трубучку – на дощ», «Верба плаче – на
дощ»[5].
Велика
кількість народних прикмет і завбачень базується на спостереженнях за фізичними
явищами в атмосфері. Найбільш популярними є прикмети: «Дим стовпом – на гарну погоду або мороз», «Сильна роса
літом – на гарну погоду», «Погане
горіння дров у печі – на відлигу», «Духота влітку – на грозу», «Похолодання під
час дощу – на припинення негоди»[6].
Існує
багато народних прогнозів, пов’язаних із виглядом Сонця, Місяця і хмар.
Особлива увага приділялась кольору Сонця і неба зранку і вечором, змінам форми
Місяця згідно з його фазами. Бойки і зараз за фазами Місяця у грудні визначають
погоду на всі пори року. Така локальна особливість спостерігається тільки на
Бойківщині, де починаючи від 24 грудня, тобто з настанням молодого місяця на
небі й закінчуючи 7 січня. Цих 12 днів відповідно співставляють з кожним
місяцем у році[7].
По народних завбаченнях астральні прикмети були найбільш правдивими: «Вечором
сонце заходить за вал (стіну) – на дощ»,
«Сонце при заході яскраво-червоне – на вітер», «Місяць обгородився – на
негоду», «Стовпи біля місяця – на вітер», «Небо вечором після заходу сонця
яскраво-червоне – на вітер», «Ясне зоряне небо – на гарну погоду»[8].
Довгострокові передбачення погоди
базувалися на спостереженнях за широким колом даних: окремими метеорологічними
явищами, життям природи – і спиралися на циклічно повторювані явища. Такі
прикмети головним чином прив’язані до народного календаря та свят, які займали
важливе місце у духовному житті народу. Проте до народного календаря включалися
лише ті дати й дні, які мають певний взаємозв’язок з характерними сезонними
явищами та подіями господарського життя. Таким чином, він не охоплює всі
християнські свята, а лише окремі, яким надавалося особливого значення в
контексті цілої системи буття людності.
Здавна бойки, спостерігаючи за
рослинами та тваринами, прагнули передбачити погоду на тривалий термін.
Оскільки землеробство поряд із
скотарством у бойків було одною із важливих форм їх життєдіяльності, то вони зберегли
багато метеорологічних прикмет, спрямованих на прогнозування майбутнього
врожаю. Деякі з них пов’язані з окремими порами року, місяцями і днями,
інші – з відомими явищами природи, треті – з різноманітними
рослинними та тваринними особливостями.
Весь комплекс прикмет пов'язаний з
прогнозами на довготривалий термін пронизаний великим колоритом різноманітних
завбачень: «Багато шишок уверху на ялині – на довгу зиму, пізню весну»,
«Великий урожай грибів літом – на неврожай картоплі», «Якщо весною мало соку з
берези – літо дощове», «Великий урожай волоських горіхів – на неврожай
картоплі»[9].
Існував цілий комплекс прикмет, що
відбивав певні закономірності взаємозв’язку погодних явищ у різні пори року. Як
показують польові дослідження особливої ролі в аграрному календарі надавалося
зимовій та весняній порі, коли природа набиралася сили. Такими важливими в
уявленні бойків були християнські свята: Різдвяні дні, Благовіщеня, Святого
Юрія тощо. Тут помітні християнські нашарування. У народній практиці були
поширеними й ірраціональні прикмети, пов’язані зі спостереженнями за першим
громом, птахами та комахами. Прикмети, пов’язані з християнськими святами
стосувались передбачень на тривалий термін: «Якщо на Стрітення півень води
нап’ється, то на Юрія віл трави напасеться», «Яка погода на Благовіщеня –
така на Великдень», «По Петру і по
теплу», «Якщо на Мокрини (31 липня) падає дощ – 40 днів буде ще падати», «Якщо
на Стрітення відлига, то весна буде пізно», «Якщо на Юрія у траву сховається
курча, то трава буде гарна», «Якщо до Якова дуб пукне (розпустить), то віл у
траву фукне», «Що росте до Благовіщеня, то бий буком», «Якщо до Благовіщеня
вилізуть гадюки, то після буде холодна весна», «По Іллі сидить дітько на білі»
(пояснюється тим, що після свята Іллі, не можна збирати літні гриби, тому що вони стають гнилими), «Якщо на Святий
вечір зоряне небо – несучими будуть кури, а коли небо не зоряне – до великого
удою корів», «Якщо на Йордан вода – то весною велика трава»[10].
У минулому, будучи безпорадною
людина перед несприятливими явищами природи, часто приписувала їх потойбічним
силам: гроза пояснювалась діями Пророка Іллі, вітер вважали божим диханням,
град – божою карою за людські гріхи[11].
Ірраціональні
знання представлені магічно-обрядовими діями, як засіб впливу на зміну погоди. На Бойківщині здавна використовували
християнську символіку як своєрідну систему заходів, щоб уберегтися від
проникнення у приміщення нечистої сили. На даній етнографічній території
виявлено цілу низку громових днів (Дев’ятий четвер, Десята п’ятниця, Пророка
Іллі, Пантелеймона), з якими пов’язані заборони працювати у полі, щоб не
накликати пожежу. Цілком природний страх перед втратою врожаю внаслідок
грозових явищ, очевидно, став причиною вшанування цих днів. Найчастіше громовим
днем бойки вважали Пророка Іллю і Святого Пантелеймона, останнього ще називають
Палієм. Саме свято увібрало в себе значення слова «палити».
У регіоні існувала низка табу, які
пояснювалися небезпекою посухи і пов’язувалися з певними видами робіт та
певними днями. Насамперед – це стосувалося часу Благовіщеня, коли
заборонялося виконувати будь-яку роботу, пов’язану з обробітком землі, у тому
числі й городити. За уявленнями бойків, від свята Введення до Благовіщеня земля
«відпочиває і її не можна рушати до Благовіщеня, допоки Господь поблагословить
землю на врожай». Якщо заборону порушували, то це могло призвести до посухи, чи
інших катаклізмів на протязі літа[12].
Часто на Бойківщині спостерігалися
магічні дії, спрямовані на усунення несприятливих явищ погоди. Народні уявлення
часто не розмежовують магічні прийоми зупинки чи протидії граду і способів
припинення дощу, грози, бурі, відведення градових чи грозових хмар тощо. Це
цілком природно, адже по-перше, у негоду могли використовуватися деякі
універсальні магічних засоби і способи, які відвертали, за народними
уявленнями, стихійну біду; по-друге, деякі види ритуалів, втративши своє
мотивування і прямий зв’язок з народним міфологічним світосприйняттям, могли легко
переноситися з однієї ситуації на іншу, зберігаючи лише загальне традиційне
оберегове розуміння чи виконувались механічно.
Величезне значення у магічних обрядах відігравали вогонь і вода. Якщо вода
слугувала магічним засобом викликання дощу, то вогонь – навпаки мав його
зупинити, тому і вдавалися під час грози наші предки до запалювання свічок,
спалення свяченої верби у печі тощо.
Особливо великого значення надавалося громовій свічці, яка була посвячена у
церкві на свято Стрітення. Аналіз польових матеріалів дає підстави
стверджувати, що під час грози бойки частіше запалювали у домівках стрітенську свічку.
Піч та пічне начиння в уявленнях бойків
асоціювалися із сонцем, спекою. Нерідко ритуальне відвернення грози та граду
від хати проводилося хлібною лопатою (разом з іншим пічним начинням: кочергою,
діжею тощо). Інколи хлібну лопату з кочергою викладали на подвір’ї у вигляді
хреста, що мало символізувати сонце та вогонь, тобто подвоювати магічні дії.
На Східній Бойківщині часто крім
пічного начиння викидали шкаралупу яєць, з котрих замішували великодню паску[13].
Згідно слов’янської міфології культ
грози пов’язувався з поклонінням вогню (грім, громові стріли, блискавка) та
води (дощ). Гроза як поєднання цих двох стихій уявлялась гнівом природи проти
людей, а також покаранням, оскільки блискавка могла вбити людину чи підпалити
житло, ліс. Тому в системі народних вірувань було багато обрядів, що мали на
меті захистити від «гніву неба», існували певні обереги від грому та блискавки.
Бойкам була відома значна кількість
різноманітних форм відвернення грози та граду, пов’язаних із замовляннями та
молитвами. За свідченням респондентів, деяким ворожбитам, а саме як підтверджує
етнограф М. Зубрицький «градівникам», «хмаринкам» було під силу зупиняти або
відвертати стихію[14].
Як свідчать польові матеріали, з
днем Юрія, Дев’ятим четвергом і Десятою п’ятницею у бойків пов’язували обряд,
яким забезпечували добрий урожай та захист ниви від граду. У ці дні по селах
здійснювали хресний обхід криничок, хрестів на полях зі священиком, яке мало
уберегти поля від градобою та забезпечити врожай[15].
Проводились обрядодії викликання
дощу у час посухи, символічні дії і заборони магічного, у тому числі
оберегового характеру. Польові дослідження показали, що на Бойківщині побутували
різноманітні форми обрядів викликання дощу (доповнених у деяких випадках
елементами побутового християнства), загальний набір яких у силу своєї
відносної повноти слугує основою не лише для порівняльно-історичних, але також
і порівняльно-типологічних досліджень (у межах слов’янської спільноти).
Відомо цілий комплекс ритуальних
дій, спрямованих на викликання дощу. Окрему категорію складають
“жертвоприношення” воді: сипання у криницю свяченого маку-самосівки, який має
велике сакральне значення у бойків, як і в усій Україні[16].
Вочевидь за уявленнями предків мак символізував дощ: чим більше маку сипали,
тим ряснішого дощу очікували. На Східній Бойківщині відомим обрядом викликання
дощу, було рвати траву і кидати її через голову[17].
Як відомо у слов’янській міфології культ рослин мав тісний зв'язок з
віруваннями. Давні слов’яни вірили, що
рослини – ті, що мають особливу силу проти хвороб, уроків, магічну дію стосовно
різних явищ тощо. Вірогідно згідно даного бойківського обряду, трава була
наділена магічною силою, яка впливала на атмосферні явища.
Віра у надприродну силу води
заснована на такій же реальній та загальновідомій якості, як і уявлення про її
очисну та «родючу» силу: і дощова, і ґрунтова вода забезпечує родючість лугам і
полям[18].
Звідси, шляхом магічної асоціації, виникає ціла система обрядів викликання дощу
під час посухи, де вона відігравала головну роль (обливання людей водою,
купання їх у річці). У писемних та архівних джерелах кінця ХІХ – початку
ХХ ст. відображений звичай купання відьом з метою викликання дощу.
Отже, народні метеорологічні знання бойків
можна розділити на раціональну (передбачення погоди) та ірраціональну
(магічно-обрядові дії впливу на погоду) їх складову. Перші з них утворюють дві
семантичні групи: 1) прикмети, які дозволяють прогнозувати погоду на
короткий час (від кількох годин до трьох днів і більше); 2) передбачення
на більш тривалий термін (у межах річного сільськогосподарського циклу). За
допомогою короткотермінових передбачень погоди виявлено, що бойки очікують опадів,
змін температури найближчим часом, спостерігаючи за астрономічними об’єктами,
атмосферними явищами, флорою та фауною, самопочуттям людей. Довгострокові
передбачення погоди спираються на циклічно повторювані явища і пов’язані з
народним календарем, фенологічними спостереженнями за рослинами і тваринами. Трансформаційні
процеси народних знань зазнали деяких змін серед бойків, проте народні прикмети
передбачення погодних умов зберігаються і до сьогодні в гірських бойківських
селах.
[1] Науковий
етнографічний архів Інституту історії і політології Ф. 1 Рукописні матеріали. Оп. 6. Спр. 18. Записи від старожилів с. Ясень Рожнятівського району Івано-Франківської
області. Спогади про святкування християнських свят, 4 арк., Арк.4
[2] Науковий етнографічний архів Інституту історії і
політології Ф. 1 Рукописні матеріали Оп.
6. Спр. 46. Записи від старожилів с. Межиброди Сколівського району Львівської області.
Спогади про святкування християнських свят, 2 арк., Арк. 1
[3]
Васянович
О. Народна метеорологія українців
Полісся у контексті міжслов’янських зв’язків / Олександр Васянович // Народна творчість та етнографія. –
2005. – № 6. – С. 94–100, С. 97
[4] Науковий етнографічний архів Інституту історії і
політології Ф. 1 Рукописні матеріали Оп.
6. Спр. 9. Записи від старожилки с.
Грабів Рожнятівського району Івано-Франківської області. Спогади про
святкування християнських свят, 9 арк., Арк. 4
[5] Науковий етнографічний архів Інституту історії і
політології Ф. 1 Рукописні матеріали Оп.
6. Спр. 13. Записи від старожилів с. Тершів Старосамбірського району
Львівської області. Спогади про святкування християнських свят, 3 арк., Арк. 2
[6]
Науковий етнографічний архів Інституту історії і політології
Ф. 1 Рукописні матеріали Оп. 6. Спр. 53. Записи від старожилів с.
Майдан Міжгірського району Закарпатської області, 3 арк., Арк. 2
[7] Науковий етнографічний архів Інституту історії і
політології Ф. 1 Рукописні матеріали Оп.
6. Спр. 9. Записи від старожилки с.
Грабів Рожнятівського району Івано-Франківської області. Спогади про
святкування християнських свят, 9 арк., Арк. 4
[8] Там же Арк. 5
[9] Науковий етнографічний архів Інституту історії і
політології Ф. 1 Рукописні матеріали. Оп.
6. Спр. 48. Записи від старожилів с. Лисовичі Стрийського району Львівської
області. Спогади про святкування християнських свят, 4 арк., Арк. 3
[10] Науковий етнографічний архів Інституту історії і
політології Ф. 1 Рукописні матеріали Оп.
6. Спр. 9. Записи від старожилки с.
Грабів Рожнятівського району Івано-Франківської області. Спогади про
святкування християнських свят, 9 арк., Арк. 5
[11]
Макарчук
С.А. Етнографія України. Навчальний посібник / С.А. Макарчук . – Львів, «Світ»,
2004. – 520 с., С. 324
[12]
Зубрицький М. Народний календар, народні звичаї і повірки,
прив’язані до днів у тижні і до рокових свят. Записані у Мшанці Старомбірського
повіту і по сусідніх селах [у 8 т.] / М. Зубрицький // Матеріали до
українсько-руської етнології. – Львів. –
1900. – Т. 3. – С. 34 – 60., С. 52
[13] Науковий етнографічний архів Інституту історії і
політології Ф. 1 Рукописні матеріали Оп.
6. Спр. 9. Записи від старожилки с.
Грабів Рожнятівського району Івано-Франківської області. Спогади про
святкування християнських свят, 9 арк., Арк. 5
[14]
Зубрицький М. Народний календар, народні звичаї і повірки,
прив’язані до днів у тижні і до рокових свят. Записані у Мшанці Старомбірського
повіту і по сусідніх селах [у 8 т.] / М. Зубрицький // Матеріали до
українсько-руської етнології. – Львів. –
1900. – Т. 3. – С. 34 – 60., С. 52
[15] Науковий етнографічний архів Інституту історії і
політології Ф. 1 Рукописні матеріали. Оп.
6. Спр. 48. Записи від старожилів с. Лисовичі Стрийського району Львівської
області. Спогади про святкування християнських свят, 4 арк., Арк. 3
[16]
Зубрицький М. Народний календар, народні звичаї і повірки,
прив’язані до днів у тижні і до рокових свят. Записані у Мшанці Старомбірського
повіту і по сусідніх селах [у 8 т.] / М. Зубрицький // Матеріали до
українсько-руської етнології. – Львів. –
1900. – Т. 3. – С. 34 – 60., С. 52
[17] Науковий етнографічний архів Інституту історії і
політології Ф. 1 Рукописні матеріали. Оп.
6. Спр. 18. Записи від старожилів с.
Ясень Рожнятівського району Івано-Франківської області. Спогади про святкування
християнських свят, 4 арк., Арк.4
[18]
Мойсей А.
Прикмети, пов’язані з погодою у народному календарі східнороманського населення
Буковини (на матеріалах ХІХ – початку ХХІ ст.) / Антоній Мойсей // Карпати:
людина, етнос, цивілізація. – Івано-Франківськ. – 2009 – № 1. – с. 226 – 234,
С. 229
Немає коментарів:
Дописати коментар